Вітаю, дев'ятикласники! Перевіряйте свої знання з української літератури! Заходьте до вкладки "9 клас" та виконайте самостійну роботу з теми "Давня українська література"

Шановні восьмикласники! Для вас пропонуються тестові завдання з української літератури - у вкладці "8 клас"

Щоденна мотивація

5 способів мотивувати себе протягом дня

Мотивація - це ключ до успіху. Якщо ви вмієте мотивувати себе, ви будете домагатися позитивних результатів у всьому, що ви робите. Але натхнення необхідно вам протягом усього дня. Ось кілька способів отримати його:

Прокидайтеся рано

Якщо вранці вам не треба нікуди бігти стрімголов і у вас в запасі достатньо часу, щоб морально і фізично підготуватися до майбутнього дня, ви відчуваєте себе більш впевнено і спокійно. Від того, як ви почнете свій день, залежить те, як він пройде.

Виберіть « цитату дня»

Виберіть надихаючу цитату вранці і тримайте її в голові протягом усього дня. Як тільки вам знадобитися додаткова мотивація, згадайте про неї. Таким чином, у вас завжди буде щось, що підбадьорить вас і допоможе позбутися негативних думок.

Шукайте позитивні сторони

Одна з основних причин втрати мотивації - це негативне ставлення до подій навколо. Щоразу, коли вваш голові з'являються негативні думки, ви втрачають частину своєї енергії. Якщо вони живуть у вашій голові постійно, ви відчуваєте себе спустошеними і стривоженими протягом всього дня. Шукайте позитивні сторони у всьому, що відбувається з вами. Навіть якщо з вами трапилася невдача, подумайте про цінний досвід, який ви придбали.

Допомагайте іншим

Допомога іншим завжди мотивує. Коли ви допомагаєте комусь вирішувати проблеми, ви відволікаєтеся від своїх власних. Це не означає, що ви біжите від них, просто вони починають вам здаватися менш великими і страшними. Крім того, подяку людей і усвідомлення того, що ви зробили добру справу дає масу позитивних емоцій. Щоб поліпшити власне життя, зробіть краще життя інших.

Будьте переможцем

Перемога чи поразка - це в першу чергу ваш вибір. Ніщо не може змусити вас програти, якщо ви самі цього не дозволите. Так будьте переможцем. Якщо ви дасте собі таку установку, вам доведеться бути сильними, відважними і винахідливими протягом всього дня. Ви не дозволите проблемам перемогти вас.

ПРИТЧА ПРО ВЧИТЕЛЯ

                                          
Релігійні обряди
Шлюбні звичаї та шлюб. Щодо соціальної сутності шлюбу, то вона виявляється через різні види відносин: духовно-психологічні (скажімо, через почуття кохання, спільність духовних інтересів, прихильність, психологічну сумісність); мораль (дотримування або ж порушення подружнього обов’язку як одне перед одним, так і перед суспільством, додержання вірності, честі, гідності); економічні (виробництво засобів до життя та їх розподіл); культурні (передання та відтворення між поколінних культурних традицій). Усі ці відносини, як і інститут шлюбу в цілому, розвиваються і змінюються разом із змінами в суспільстві. Адже шлюб та сім’я досить жорстоко детерміновані чинниками соціально-економічного порядку. У той же час моральні обов’язки подружжя набувають суспільної значущості.
Проте в усьому розмаїтті існувала усталена основа, притаманна українському населенню всіх регіонів України. Однією з її складників була система цінностей сімейного життя. В середовищі українців підготовка до сімейного життя ніколи не сприймалася як особиста справа тих, хто укладав шлюб, їхніх батьків та родичів; це була і справа громадськості. Вплив громадськості на практику добору шлюбних пар та утворення сім’ї здійснювався через цілу мережу добре організованих інституцій: сільську громаду, молодіжні об’єднання (парубоцькі та дівочі громади).
Великого значення надавалось і громадській думці, котра , як правило, реалізовувалась через систему звичаєвих норм. У відповідності до норм звичаєвого права українців чоловіка вважали за самостійну людину тільки після одруження: неодружений чоловік, якого б віку він не був, вважався парубком. У народі склалася негативна думка, про тих хто вчасно не одружився, не тільки ставилися зневажливо, але й застосовували певні покарання: їм, наприклад, надавали меншу частину спадкового майна.

Були поширені і такі випадки безшлюбності, які не дискримінувалися. Від одруження міг відмовитися один із синів, щоб не дробити батькового господарства або щоб допомогти меншим братам та сестрам, котрі залишилися без годувальників. Цю функцію могла взяти на себе і одна з дочок. Історія знає випадки, коли заручені дівчата на знак жалоби по вмерлому нареченому завжди відмовлялися від заміжжя.
Звичай давати обітницю безшлюбності сягає сивої давнини, пов’язуючись, як правило, з частими війнами та набігами войовничих сусідів. Даючи обітницю, дівчата нарівні з чоловіками нерідко брали участь у воєнних діях, а в мирний час виконували суто чоловічу роботу. Цей звичай в окремих регіонах зберігався до початку нашого століття.
Розлучення через незлагодженість відносин, як правило, засуджувалось громадою, бо “незаконними” вважались лише ті розлучення, що були викликані неможливістю мати дітей або серйозною хворобою одного із подружжя. В таких випадках подружжя розходилося мирно, часом додержуючись усталених ритуалів. Вони полягали в тому, що чоловік та жінка просили одне в одного пробачення, дякували за спільно прожитті роки і бажали щастя в новому шлюбі. Серед українців Північної Буковини цей ритуал завершувався розрізанням пояса або хустини. Подібні дії були поширенні і в інших регіонах.
Коли шлюб розривався через незлагодженість взаємовідносин або легковажне ставлення до нього, шлюборозлучних ритуалів не дотримувалися. У деяких місцевостях власне розлук не було зовсім, бо там у таких випадках чоловік дружина кидали дім та йшли з села назавжди.
Після поховання влаштовували поминки (гуцули робили обід ще тоді, коли покійник знаходився у хаті) – ритуальну гостину (горячину, обід, комашню) з обов’язковим вживанням ритуальних страв. Запалювали свічки, а після виголошення “вічної пам’яті” гасили. У першу після похорону ніч було прийнято не спати.
Поминали покійника також через дев’ять днів (дев’ятини) , сорок (сороковини) і через рік (роковини). Щорічно через тиждень після Великодня (а в деяких районах Поділля – на Зеленні свята) відбувалися громадські колективні поминки – гробки(проводи). Люди цілими сім’ями збиралися на кладовищі, впорядковували могилки і влаштовували пригощання.
Цей звичай – колективні поминки, або громадська панахида, - зберігається й дотепер. При цьому дотримуються давнього ритуалу покладання на могилу не тільки страв, але й квітів та стеблин “татарського зілля”, яким здавна квітчали також оселю в “клечану суботу”. Цей обряд відомий і багатьом іншим народам, що свідчить як про значне його поширення, так і про суспільні поход  

Календарні свята й обряди — складний фольклорний комплекс, в якому поєднуються раціональний досвід і релігійно-магічні вірування, високоестетичні традиції та пережиткові звичаї.
До складу річного аграрного кола входили зимові, весняні, літні та осінні свята, обряди і звичаї. Обов'язковими компонентами календарних свят українців були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування, драматичні сценки, розваги, спортивні змагання тощо. Свята супроводжувались виконанням календарно-обрядових пісень, приурочених до кожної пори року: зимові колядки та щедрівки, веснянки, купальські, троїцькі, обжинкові пісні та ін.
Завдання календарної обрядовості відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього. Довгі століття через свята і обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність. Свята задовольняли духовні й естетичні потреби народу, в них проявлялися його почуття, таланти, здібності.

                                                       
Осінні звичаї та обряди
Покрови — християнське свято Покрова святої Богородиці, запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від сарацинів. Серед українців, які століттями постійно страждали від чужоземних набігів, ця легенда набула особливої популярності. Божу матір (її називали у тому числі й Покровою) вважали своєю покровителькою запорізькі козаки. Щорічно 1 жовтня з великою урочистістю вони відзначали це свято на Січі у своєму головному храмі св. Покрови.
Дмитра — осіннє свято аграрного календаря, яке відзначалося 26 жовтня за ст. ст. За народними уявленнями, св. Дмитро завершував землеробський рік, замикав землю і приводив зиму. Він же тримав у себе ключі до весни, коли передавав їх св. Юрієві. Після Дмитра звичайно вже не засилали сватів, і тому казали: До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри. Субота перед Дмитром на Волині поважалась як дідова субота, коли влаштовували поминальні обіди для старих і жебраків. На Київщині ж приказували: 3 Юрія — хороводи, з Дмитра — вечорниці.
Введення — християнське свято, що знаменувало собою початок зимового циклу обрядовості. Відзначали його 21 листопада за ст. ст. На Рівненщині казали:
Введення прийде, свят наведе. І дійсно, після Введення йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохрещі.
В окремих місцевостях на Введення, як і на Новий рік, починали деякі види робіт, що, за повір'ям, мало забезпечити успіх протягом усього року.
Катерини — молодіжне свято у народному календарі українців (24 листопада за ст. ст.). Цього дня дівчата ворожили про майбутню долю. Робили це, зокрема, так: зрізали гілки вишні чи сливи і ставили їх у воду або в горщик із землею на покуті. Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року, це обіцяло скорий шлюб. У такий же спосіб ворожили про здоров'я або смерть у наступному році.
Андрія — молодіжне свято, близьке за змістом до Катерини. Відзначалося 30 листопада за ст. ст. і відповідало церковному святу Андрія Первозванного. Молодіжні зібрання цього дня були наповнені веселощами й розвагами і подекуди називалися великими вечорницями. На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожінь із балабушками, калитою тощо. Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році — шлюбу чи смерті; якщо шлюбу — то хто буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим. Намагалися також дізнатися про професію, матеріальне становище майбутнього чоловіка, главенство у майбутній сім'ї.
Вже у минулому столітті молодіжні ворожіння втратили свою магічну функцію і перетворились на традиційні ігри, що супроводжувались сміхом і жартами. Для свята Андрія є характерною певна "карнавальна свобода". У цю ніч, як і в новорічну, негласно дозволялися деякі прояви антигромадської поведінки, які в інший час гостро засуджувалися і навіть підлягали покаранню за звичаєвим нравом. У ролі "порушників порядку" звичайно виступали парубки та підлітки. Набір типових андріївських жартів не вирізнявся особливою вибагливістю: парубки знімали з воріт хвіртки і заносили на край села, підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали комин, пускали в димар горобців тощо. Особливо звитяжним вважалося вміння підняти воза і поставити його на чиюсь хату. Такі ритуальні безчинства творили здебільшого на подвір'ях, де були дівчата на порі.