Релігійні обряди
Шлюбні звичаї та шлюб. Щодо соціальної сутності шлюбу, то вона виявляється через різні види відносин: духовно-психологічні (скажімо, через почуття кохання, спільність духовних інтересів, прихильність, психологічну сумісність); мораль (дотримування або ж порушення подружнього обов’язку як одне перед одним, так і перед суспільством, додержання вірності, честі, гідності); економічні (виробництво засобів до життя та їх розподіл); культурні (передання та відтворення між поколінних культурних традицій). Усі ці відносини, як і інститут шлюбу в цілому, розвиваються і змінюються разом із змінами в суспільстві. Адже шлюб та сім’я досить жорстоко детерміновані чинниками соціально-економічного порядку. У той же час моральні обов’язки подружжя набувають суспільної значущості.
Проте в усьому розмаїтті існувала усталена основа, притаманна українському населенню всіх регіонів України. Однією з її складників була система цінностей сімейного життя. В середовищі українців підготовка до сімейного життя ніколи не сприймалася як особиста справа тих, хто укладав шлюб, їхніх батьків та родичів; це була і справа громадськості. Вплив громадськості на практику добору шлюбних пар та утворення сім’ї здійснювався через цілу мережу добре організованих інституцій: сільську громаду, молодіжні об’єднання (парубоцькі та дівочі громади).
Великого значення надавалось і громадській думці, котра , як правило, реалізовувалась через систему звичаєвих норм. У відповідності до норм звичаєвого права українців чоловіка вважали за самостійну людину тільки після одруження: неодружений чоловік, якого б віку він не був, вважався парубком. У народі склалася негативна думка, про тих хто вчасно не одружився, не тільки ставилися зневажливо, але й застосовували певні покарання: їм, наприклад, надавали меншу частину спадкового майна.
Були поширені і такі випадки безшлюбності, які не дискримінувалися. Від одруження міг відмовитися один із синів, щоб не дробити батькового господарства або щоб допомогти меншим братам та сестрам, котрі залишилися без годувальників. Цю функцію могла взяти на себе і одна з дочок. Історія знає випадки, коли заручені дівчата на знак жалоби по вмерлому нареченому завжди відмовлялися від заміжжя.
Звичай давати обітницю безшлюбності сягає сивої давнини, пов’язуючись, як правило, з частими війнами та набігами войовничих сусідів. Даючи обітницю, дівчата нарівні з чоловіками нерідко брали участь у воєнних діях, а в мирний час виконували суто чоловічу роботу. Цей звичай в окремих регіонах зберігався до початку нашого століття.
Розлучення через незлагодженість відносин, як правило, засуджувалось громадою, бо “незаконними” вважались лише ті розлучення, що були викликані неможливістю мати дітей або серйозною хворобою одного із подружжя. В таких випадках подружжя розходилося мирно, часом додержуючись усталених ритуалів. Вони полягали в тому, що чоловік та жінка просили одне в одного пробачення, дякували за спільно прожитті роки і бажали щастя в новому шлюбі. Серед українців Північної Буковини цей ритуал завершувався розрізанням пояса або хустини. Подібні дії були поширенні і в інших регіонах.
Коли шлюб розривався через незлагодженість взаємовідносин або легковажне ставлення до нього, шлюборозлучних ритуалів не дотримувалися. У деяких місцевостях власне розлук не було зовсім, бо там у таких випадках чоловік дружина кидали дім та йшли з села назавжди.
Після поховання влаштовували поминки (гуцули робили обід ще тоді, коли покійник знаходився у хаті) – ритуальну гостину (горячину, обід, комашню) з обов’язковим вживанням ритуальних страв. Запалювали свічки, а після виголошення “вічної пам’яті” гасили. У першу після похорону ніч було прийнято не спати.
Поминали покійника також через дев’ять днів (дев’ятини) , сорок (сороковини) і через рік (роковини). Щорічно через тиждень після Великодня (а в деяких районах Поділля – на Зеленні свята) відбувалися громадські колективні поминки – гробки(проводи). Люди цілими сім’ями збиралися на кладовищі, впорядковували могилки і влаштовували пригощання.
Цей звичай – колективні поминки, або громадська панахида, - зберігається й дотепер. При цьому дотримуються давнього ритуалу покладання на могилу не тільки страв, але й квітів та стеблин “татарського зілля”, яким здавна квітчали також оселю в “клечану суботу”. Цей обряд відомий і багатьом іншим народам, що свідчить як про значне його поширення, так і про суспільні поход
Цікаво було дізнатись про обітницю безшлюбності , а також про цікваі факти щодо розлучення,поминок.
ОтветитьУдалить